Є суттєвість у людини,
Що природою дана,
Це великий, щирий розум,
Сила щастя і добра.
Згідно розуму, людина,
Завжди вибирає шлях,
По собі залишить пам'ять
У роках і у віках.
Ну, а іноді буває,
Розум покидає плоть,
І тоді людина робить
Хибні вчинки, страшну лють.
Саме страшне у цих вчинках
Їх не можна зрозуміть
Вони темні і не логічні,
І не ясна їхня мить.
Вчинки ті неадекватні,
Не належні поняттю,
І поняття в них немає
Вони здатні забуттю.
Так буває, що людина
Думку має лиш одну,
Всім о ній розповідає,
По поняттям і уму.
І не як не зрозуміє,
Свій жахливий, хибний шлях,
Він страшний по своїй суті,
Він на всіх наводить жах.
